Чи нам доступна абсолютна істина?

Чи нам доступна абсолютна істина?


"Я знаю лише те, - говорив давньогрецький мудрець Сократ, - що я нічого не знаю". Чи скромнував філософ, чи тим самим зрік ще одну мудрість: наші переконання в істинності чогось завжди шатки, завжди відносні і можуть впасти в один момент. Тоді чи можемо ми стверджувати, що абсолютна істина - повний нонсенс у нашому релятивному, мінливому світі? Як же нам пізнавати навколишню дійсність, якщо ми не будемо впевнені в правильності вихідних позицій, від яких відштовхуємося, щоб прийти до якогось логічного висновку? Адже навіть дата нашого народження (за умови, що наші батьки нічого не переплутали) теж може бути різною залежно від літочислення.


Але, тим не менш, у нашому пізнанні світу є таке поняття - "абсолютна істина". Певним критерієм, за яким ми можемо судити, що якісь твердження вірні абсолютно, є логіка: якщо ми стверджуємо, що А не тотожне Б, то абсолютно правильно також і те, що Б не тотожне А. Але чи дійсно А не тотожне Б - ось у чому питання! Часто наші умовиводи неймовірно логічно стрункі, проте виявляються неправильними, хиткими, як гарний будинок, побудований на піску. Пам 'ятайте: "Подують вітри, піднімуться води"...? Так і наші висновки іноді зносяться, як тріски, могутніми новими відкриттями, які перевертають з ніг на голову наш науковий парадигмат.

Однак ми ж якось орієнтуємося в цій об 'єктивній реальності, відкриваючи все нові і нові горизонти. Фундаментальні закони світу замінюються іншими фундаментальними законами, які іноді доповнюють колишні, а іноді виявляють їх повну неспроможність. Ця діалектика абсолютної і відносної істини і керує нашим пізнанням. Головною ознакою того, що наше поняття про щось як про повністю правильне ставиться під сумнів, є невідповідність нашій практиці.

Наведемо простий приклад: поки стародавні греки плавали тільки між островами Середземного моря, кривизна поверхні Землі не грала великого значення для складання карт. Картографи переносили на плоску поверхню обриси берегів і архіпелагів і не отримували в цьому випадку великого спотворення. Однак зараз, коли ми знаємо про сферичну форму нашої планети, ми, дивлячись на карту світу, враховуємо спотворення (в цьому сенсі обриси Гренландії - не абсолютна істина). Приклади перетворення абсолютної істини на відносну можна знайти і в сучасності. Багато поколінь мореплавців вважали Полярну зірку надійним орієнтиром, що вказує північ. Практично істинно це і нині. Але, враховуючи рух нашої Сонячної системи щодо інших зірок і галактик, не можна стверджувати, що такий стан справ збережеться через тисячі і десятки тисяч років.

До того ж, оскільки в нашій практиці Полярна зірка дійсно протягом всієї ночі не зміщується і її напрямок збігається з напрямком магнітної стрілки компасу, ми говоримо: "Те, що Полярна зірка вказує на північ - абсолютна істина". Те ж саме ми можемо говорити про речі, які істинні в певній системі координат: наприклад, що Москва знаходиться на 56 градусах північної широти і 38 градусах східної довготи (тут ми залишаємо за дужками, що саме знаходиться в зазначених координатах: Кремль, Митищі або Люберці). Або, наприклад, що Бородінська битва сталася в 1812 році (якщо прийняти за основу літочислення Різдво Христове).

Бувають випадки, коли відносна і абсолютна істина є об 'єктивними, тобто так чи інакше справжньо відображають існуючу реальність. Якщо ми абстрагуємося від неевклідової геометрії, то твердження "паралельні прямі не перетинаються" буде повністю вірним. Однак існують інші начебто правильні теорії, які з розвитком наших знань про світ виявляються помилковими. Так, звалилося уявлення людини про геоцентричний устрій світу. Заміна старих концепцій новими відбувається у всіх науках, не тільки точних, а й гуманітарних. Наприклад, довгий час історики вважали єретиків-катарів маніхеями і вихідцями зі Сходу; тепер же для вчених не секрет, що ці релігійні дисиденти були європейськими християнами, тільки з деякими особливостями. Підхід, при якому відомі нам теорії оголошуються абсолютними, призводить до догматизму, гальмує розвиток науки, але і думка, що все стверджуване - хибно, веде до релятивізму і робить наше пізнання неможливим.