Розвиток мислення дитини

Розвиток мислення дитини


Первинному розвитку наочно-дієвого мислення передує становлення маніпулятивних рухів рук, вдосконалення роботи органів почуттів і формування всіх операційних структур, їх координації, про яку писав Ж. Піаже.


Значний внесок у подальший розвиток цієї форми мислення робить вдосконалення орієнтовно - дослідницької діяльності немовлят.

Успішність засвоєння мови і розуміння її значно зростає, якщо поряд з власне мовленнєвим спілкуванням дитина має можливість активно маніпулювати предметами, званими дорослим, самостійно вивчати, досліджувати їх.

Активні дії дітей з предметами виникають між 7 і 10 місяцями життя. Приблизно близько року в діяльності дитини з'являється новий момент: він починає досліджувати предмети не тільки за допомогою рук, але також і інших предметів, вживаних ним як знарядь. Наприклад, взявши в руки паличку, дитина може торкатися нею до інших предметів, впливати на них (штовхати, рухати, перевертати тощо).

Появу і розвиток звукової сторони мови дитини можна простежити наступним чином. Вже на другому місяці життя у самих дітей розрізняються звуки голосу, що свідчать про особливості їх внутрішніх станів, наприклад звуки задоволення або незадоволення. Починаючи з третього місяця життя з'являються сміх і прояв радості, які до кінця першого півріччя набувають досить стійкого характеру.

З семи місяців життя в голосі дитини виділяється інтонація, пов'язана зі зверненням, проханням. З десяти місяців з'являються голосові ознаки наполегливості. Інтонаційне структурування мови відбувається протягом першого року життя і є домінуючим напрямком у її розвитку. На основі інтонаційного структурування виникає можливість невербального спілкування дорослого і дитини ще до того, як дитина практично починає опановувати людську мову. Перші звуки мови, які вони вимовляють, несуть значні відбитки емоційної експресії.

Розглянемо тепер, як іде розвиток пізнавальної сфери немовляти, яке готує формування інтелекту дитини.

Новонароджені немовлята не включені в практичну діяльність, вони тільки спілкуються з дорослими, а в період пильнування, перебуваючи на самоті, вивчають за допомогою органів почуттів своє найближче оточення. За допомогою рук, почасти ніг, вони маніпулюють предметами, що знаходяться в межах їх досяжності, тобто виробляють вміння і навички, які згодом виявляються включеними в процес вирішення практичних сенсомоторних завдань.

На думку Дж.Брунера, дитина немовляти пізнає навколишній світ головним чином завдяки звичним діям, за допомогою яких вона на цей світ практично впливає. З часом, як правило, вже за межами немовляти, світ виявляється представленим дитині ще й в образах, порівняно вільних від дій, а далі і в поняттях.

Аж до кінця першого року життя впізнавання об'єктів дитиною залежить не стільки від характеру самих цих об'єктів, скільки від того, які дії вони викликали.

У цьому віці дитина ще не здатна чітко диференціювати образ предмета і реакцію на нього.

У другому півріччі життя дитини виникає тісний зв'язок між сприйняттям і дією.

Спочатку дія дитини здійснюється тільки за допомогою рефлекторних рухів органів почуттів, наприклад приймає форму «спрямованого погляду», що виявляється в рухах очей або орієнтації голови.

Пізніше з'являються схоплення рукою, захоплення ротом, утримування в руці тощо.

Зв'язок між сприйняттям і дією готує розвиток інтелектуальних операцій, першими елементарними проявами яких виступають сенсомоторні дії дитини, спрямовані на пошук предметів і подолання різних перешкод, що виникають на шляху її просування.