Принципи психодіагностики

Принципи психодіагностики


Але й інші фахівці забезпечуються необхідною і надійною психологічною інформацією, що створює основу для вирішення багатьох завдань у сферах освіти, охорони здоров'я, виробництва, соціального управління, забезпечення законності та правопорядку тощо. Якщо ж у психодіагностиці і зачіпаються соціально-психологічні аспекти, то вони все одно найчастіше стосуються особистості: її міжособистісних відносин, комунікативних особливостей і компетентності, соціальних установок і стереотипів. Цей особистісно-орієнтований, якщо так можна сказати, статус психодіагностики зафіксований у всіх сучасних психологічних словниках і підручниках з психодіагностики.


Разом з тим існує малорозпрацьована область психодіагностики, значущість якої аж ніяк не менша, ніж діагностики індивідуальної, особистісно-орієнтованої. Йдеться про вивчення соціально-психологічних характеристик малої (контактної) групи, іншими словами про психодіагностику групо-орієнтованої.

Говорячи про її проблеми, перш за все, звернемо увагу на те, що в даний час в соціальній психології груп і колективів затверджується суб'єктний підхід. З його позицій мала (контактна) група розглядається як єдиний суб'єкт.

Ми пропонуємо визначати поняття «груповий суб'єкт» як особливу динамічну і системну якість групи, що проявляється, коли вона не тільки діє як єдине ціле в значущих соціальних ситуаціях, здійснюючи різні види активності (діяльність, спілкування, управління тощо), але і перетворює їх (тобто ситуації) і саму себе, усвідомлюючи при цьому, що саме вона є джерелом цих дій і перетворює їх (тобто ситуації)

Психодіагностика групового суб'єкта вимагає дотримання низки принципів.

1. Принцип комплексності. Розуміти його, з нашої точки зору, потрібно двояко. З одного боку, це вивчення особливостей прояву групового суб'єкта в різних сферах його життєдіяльності, зокрема, у сферах спільної діяльності, спілкування, взаємовідносин, управління і самоврядування, міжгрупової активності. Як показали наші дослідження, на тому чи іншому етапі розвитку контактної групи як цілісного суб'єкта її прояви в тих чи інших сферах можуть утворювати різні за ступенем вираженості поєднання. Психодіагностична інформація, що розкриває конкретну картину цих проявів, допомагає бачити індивідуальність кожного групового суб'єкта і з урахуванням цього реально оптимізувати його життєдіяльність.

З іншого боку, комплексність діагностики повинна виражатися як у використанні методик, призначених для вивчення різних сторін і аспектів психології групового суб'єкта, так і в тому, щоб вони належали до різних класів діагностичних засобів (методи спостереження, експерименту, опитування; вербальні та невербальні методики; бланкові та апаратурні).

2. Принцип поєднання «зрізової» і лонгітюдної діагностики. При вивченні групового суб'єкта не можна обмежуватися одноразовими замірами-зрізами, тобто виявленням тільки актуального його стану, соціально-психологічного статусу, відображеного у сформованих до моменту дослідження взаємовідносинах, нормативно-рольовій структурі тощо.

Важливо також простежити, як і в будь-якій іншій системі, етапи становлення, розвитку, розквіту, перетворення і, можливо, розпаду (наприклад, у разі тимчасових груп) групового суб'єкта. А це вимагає лонгітюдної форми організації дослідження, природно, з використанням ідентичного комплексу методів і методик. Вивчення динаміки розвитку групи дозволяє будувати науково обґрунтовану та ефективну програму, спрямовану на вдосконалення активності групового суб'єкта, досягнення ним більш високого рівня соціально-психологічної зрілості.

3. Принцип переорієнтації на вивчення реальних груп, що живуть і діють в природних умовах. Дані вивчення лабораторних груп, як правило, не дають бажаного ефекту при спробі їх впровадження в практику роботи з тими чи іншими групами, оскільки, по-перше, це вивчення абстраговане від реальних умов функціонування і розвитку різних соціальних спільностей і, по-друге, подібні групи в силу цілей і умов їх створення, швидше за все, не можуть бути охарактеризовані як цілісні суб'єктні

Актуальним завданням є розкриття особливостей реальних груп, що потребує зосередження зусиль на створенні спеціальних методик соціально-психологічної діагностики, які були б зручні та ефективні у застосуванні до таких груп. У зв'язку з цим хочеться згадати слова Б.Ф. Ломова про те, що "... соціальна психологія тільки тоді може розраховувати на серйозні теоретичні і практично значущі результати, коли вона розробить суворі методи вивчення... реально формуються в суспільстві груп, і малих і великих "(Б.Ф. Ломов, 1984).

Використання методів соціально-психологічної діагностики групового суб'єкта, безумовно, розширює можливості практичного психолога, оскільки на практиці він має справу не тільки з окремими особистостями, а й з реальними малими групами (сім'я, навчальна група, трудовий колектив, спортивна команда, військовий підрозділ, психотерапевтична або тренінгова група тощо). Зрештою це створює перспективи ефективної психологічної допомоги, орієнтованої як на індивідуального, так і на групового суб'єктів.