Лякати дитину

Лякати дитину


А що ж відбувається потім? Невже допомагає? Ви знаєте, що дивно - так, частенько допомагає, вірніше, дає моментальний ефект. Дитина, як правило, скандалити і взагалі поводитися непотрібно перестає. Тимчасово. Але якою ціною - про це ми замислюємося рідко, а марно. Страх - така непроста палиця про два кінці: одним - лікує, іншим - калічить... Тому хотілося б поговорити про обидві сторони медалі.


Шановні батьки, дуже хочеться донести до вас: не лякайте своїх діток! Причин не чинити так - безліч. По-перше, в результаті такого підходу вже в недалекому майбутньому ви закатуєтеся лікувати їм страхи і навіть, можливо, неврози. І якщо «номер» із залякуванням може пройти з сангвініком, якому в одне вухо влетіло, в інше вилетіло (ну, принаймні зовні це так і виглядає - або ми самі хочемо в це вірити), то якщо ми будемо залякувати вражаючого меланхоліка - отримаємо невротизованого чоловічка з купою страхів і комплексів (спасибі добрим дорослим, які - ну звичайно ж! - хотіли як краще).

Не калічте психіку своїх дітей своїми ж руками, вірніше - словами. Світ дитячих фантазій зовсім не такий, як наш, вони слабо відрізняють років аж до 6-7, де реальність, де казкова реальність і де зовсім вже вимисел. Для них, особливо у віці до 5 років, реальність - все, і тим більше - все, що сказали батьки. Звичайно, вони ПОВІРЯТЬ в цих Хоків і Бабаїв, ці істоти приходять в дитячі сни, в страхи, вони «живуть» в квартирі...

І, що цікаво, послуху такі страхи далеко не завжди додають. Навпаки, страхи привносять в поведінку дитини істеричний компонент. А хто хоч раз спостерігав дитячу істерику, знає, що це таке і чим воно загрожує - закріпленням істеричної поведінки, залежністю від «втішаючих» подачок з боку дорослих. Словом, не створюйте собі труднощі самі, щоб потім їх героїчно долати.

Ось показовий приклад - розповідає молода матуся: "А я, коли він руки мити не хоче, кажу, що прийде Мойдодир, і буде лаяти брудного хлопчика. Син почав боятися Мойдодира, навіть мультик вважає кошмаром, і як тільки бачить цей мультфільм - відразу в сльози і істерика починається. Тепер розповідаю йому, що Мойдодир хороший і любить діток ".

А ось інша ілюстрація: "Я свого в серцях налякала бабайкою, після цього він взагалі спати один боявся, прокидався вночі і кричав, у нього потім кругом одні бабаї були, всього боявся. Ми всією сім'єю йому постійно повторювали, що бабая - ні, і тільки місяця через чотири минуло... "

Як ви думаєте, чи раді результату самі батьки? Чи цього вони хотіли - істерик і нічних кошмарів? Чи стало їм легше після використання таких методів? А дітям? І чи є впевненість, що це проходить - без сліду?

Мами і тата, почуйте: якщо ви говорите дитині, що ось прийде ХТОСЬ і його, неслухняного і такого-сякого, забере, ви робите що? Ви поселяєте в дитині впевненість, що є такі сили і істоти, які можуть в будь-який момент зробити їй погано, боляче і страшно. І ні стіни, ні мама, ні тато, ніхто-ніхто на світі його не захистить - адже ці сили всемогутні... Вдумаймося, ЯКИМ можна зробити в результаті світ вашої дитини.

Не можна лякати і реально існуючими персонажами - міліціонером, наприклад. Цим ви самі формуєте спотворену модель правосвідомості у вашої дитини, заперечення правоохоронної системи як такої і можливості співпраці з її представниками. Надалі трапися що, то звернутися в міліцію - це буде останнє, що прийде в голову вашій дитині, в той час як це може врятувати життя комусь, і йому в тому числі. Таких прикладів маса...

Ось одкровення ще однієї мами: "Якщо на вулиці побачимо машину з мигалками - кажу, що це міліція за поганими дітками їде... Діє, але водночас кажу, що якщо не дай Бог загубиться, треба до міліціонера підійти, і він відведе до мами ".

Де логіка?? Не підійде він тепер до міліціонера - вже швидше до першого зустрічного, що, погодьтеся, більш загрожує негативними наслідками...

З тієї ж серії - залякування лікарем. Як буде лікуватися потім вашому малюку, якщо - не дай бог - він захворіє чимось більш серйозним, ніж ГРЗ? Як вам буде долати його страхи?

Знаю ще варіант залякування - власним голим тілом: «Якщо ти будеш без трусів ходити і хтось тебе побачить, то все у тебе відвалиться». Я навіть не буду цей шедевр особливо коментувати, здогадайтеся самі, до чого така творчість могла хлопчика призвести, не втрутися вчасно більш розумні родичі.

Інша справа - виховання розумної обережності по відношенню до реально існуючих небезпек (чужі машини, незнайомі дорослі, що пропонують покататися або піти поїсти цукерок/погладити цуценятко у них вдома і все таке інше). Це - справа потрібна: хто попереджений, той озброєний. Хоча, звичайно, слід робити це без зайвого нагнітання і на доступному віку дитини рівні та мові.

Але ось штучно конструювати «монстрів дитячої свідомості» це - дурна жорстокість. Спроектуйте ситуацію на себе: всі ми дивимося телевізор і читаємо пресу, де нас регулярно лякають маніяками, інфляцією, СНІДом, пташиним грипом, третьою світовою і кінцем світу в різних варіантах. Що це нам дає, крім неврозів і безсоння?

Так навіщо ж робити і світ своїх дітей настільки ж страшним, некомфортним і незатишним? Сподіваюся, ті, хто практикує подібні виховні прийоми, хоч трохи задумається. Ну хоч зовсім небагато...