Політика фінансування обігових коштів

Політика фінансування обігових коштів


До основних завдань фінансового управління оборотним капіталом відносяться забезпечення фінансовими ресурсами поточної діяльності підприємства; своєчасне здійснення поточних розрахунків; підтримка високої ліквідності підприємства; підвищення ефективності використання обігових коштів. Для вирішення цих завдань фінансовий менеджер повинен обрати раціональну політику фінансування обігових коштів і контролювати її здійснення. Для цього використовують наступні підходи.


До основних завдань фінансового управління оборотним капіталом відносяться забезпечення фінансовими ресурсами поточної діяльності підприємства; своєчасне здійснення поточних розрахунків; підтримка високої ліквідності підприємства; підвищення ефективності використання обігових коштів.

Для вирішення цих завдань фінансовий менеджер повинен обрати раціональну політику фінансування обігових коштів і контролювати її здійснення в практичній діяльності підприємства.

Передусім, необхідно розрахувати постійну потребу підприємства в обігових коштах для забезпечення його безперебійного функціонування. Постійна потреба в обігових коштах залежить від багатьох чинників: розмірів підприємства, темпів підвищення обсягу виробництва, галузевої специфіки виробничо-господарської діяльності, матеріаломісткості виробництва, норми доданої вартості, тривалості виробничого циклу.

Стержнем політики фінансування обігових коштів є визначення оптимального для підприємства розміру власних обігових коштів (розміру чистого оборотного капіталу, або "робочого капіталу", якщо використати переклад з англійського терміну working capital).

Чистий оборотний капітал (власні обігові кошти, або "робочий капітал") — різниця між оборотними активами підприємства і його короткостроковими (поточними) зобов'язаннями, т. е. частина обігових коштів, яка фінансується за рахунок довгострокових джерел засобів (власних засобів і довгострокових зобов'язань).

Розмір власних обігових коштів визначає міру ліквідності підприємства. Тому вибираючи те або інший напрям політики фінансування обігових коштів, фінансовий менеджер збільшує або зменшує ризик втрати підприємством ліквідності. Слід враховувати, що на фінансовому положенні підприємства негативно може позначитися не лише недолік, але і надлишок власних обігових коштів.

Недолік власних обігових коштів може пояснюватися збитками внаслідок неефективної виробничо-господарської діяльності, збільшенням безнадійної дебіторської заборгованості, придбанням дорогих основних фондів і ін. Значний надлишок обігових коштів означає неефективне використання фінансових ресурсів, уповільнення оборотності власних засобів, втрату можливостей отримання додаткових доходів від вигідних інвестицій.

Фінансовий менеджер повинен розглянути різні можливості фінансування обігових коштів і вибрати найбільш прийнятний варіант з урахуванням специфіки підприємства і зовнішніх економічних умов.

У політиці фінансування обігових коштів використовують наступні підходи:

  • Уся потреба в обігових коштах фінансується за рахунок короткострокової заборгованості, т. е. "робочий капітал" дорівнює нулю.
  • Частина мінімально необхідного розміру засобів в запасах фінансується за рахунок власних джерел засобів і довгострокових позикових коштів.
  • Мінімально необхідний розмір засобів в запасах фінансується за рахунок власних джерел засобів і довгострокових позикових джерел.
  • Майже уся постійна потреба в обігових коштах фінансується за рахунок власних джерел засобів і довгострокових позикових джерел. Це означає, що розмір "робочого капіталу" підтримується на рівні мінімально необхідного розміру засобів в запасах і майже всього середнього розміру засобів в розрахунках з дебіторами.
  • Уся постійна потреба в обігових коштах і половина змінної (сезонною) потреби фінансуються за рахунок власних джерел засобів і довгострокових позикових джерел, "робочий капітал" істотно підвищується в порівнянні з попереднім підходом.
  • Уся потреба в обігових коштах фінансується за рахунок власних джерел засобів і довгострокових позикових коштів.

Залежно від вибору політики фінансування обігових коштів змінюється чистий оборотний капітал ("робочий капітал") підприємства.

Підхід 1 дуже ризикований для ліквідності, тому його практично не використовують. По суті, він означає відсутність власних обігових коштів; його можуть використати періодично окремі підприємства, що практично не мають технологічного циклу, наприклад торгові. У них кредиторська заборгованість за придбані запаси товарів прирівнюється до власних джерел фінансування.

Підхід 2 також дуже ризикований з точки зору можливості втрати ліквідності; він припускає, що фінансові менеджери можуть постійно притягати короткострокові кредити для фінансування обігових коштів. Якщо такої можливості немає, цей підхід не можна використати.

При підході 3 немає надлишку власних обігових коштів, оскільки фінансові менеджери досягають вигідного для підприємства балансу між дебіторською і кредиторською заборгованостями, середній термін погашення кредиторської заборгованості дорівнює середньому терміну погашення дебіторської заборгованості (іншими словами, тривалість фінансового циклу скорочена до тривалості виробничого), але загроза втрати ліквідності істотна.

При підході 4 співвідношення дебіторської і кредиторської заборгованостей прийнятно (фінансовий цикл коротший за операційний), але іноді може виникати невеликий надлишок власних обігових коштів. Ризик втрати ліквідності при цьому підході нижчий, ніж при підході 3.

Найбільш прийнятними підходами в управлінні оборотним капіталом слід вважати підходи 3 і 4.

Підхід 5 означає, що ризик втрати ліквідності ще нижчий, але періодично впродовж року може з'являтися істотний надлишок власних обігових коштів. Тому треба оперативно управляти ним, контролювати, щоб засоби не відволікалися на придбання непотрібних запасів.

Підхід 6 можливий тільки теоретично, оскільки реально у підприємства завжди є якась сума короткострокової заборгованості.

Використовуючи ту або іншу політику фінансування обігових коштів, менеджери впливають на розмір власних обігових коштів. Політика фінансування обігових коштів може бути більш менш ризикованою з точки зору її впливу на ліквідність підприємства.

Для управління окремими елементами обігових коштів (товарно-матеріальними запасами, дебіторською заборгованістю, грошовими коштами) розроблені спеціальні методи і прийоми, що дозволяють підвищити ефективність їх використання.